11 клас

змін та поправок, що у режисера ледь витримали нерви, аби усе довести до кінця. Що цікаво, московська влада хотіла виправити навіть вже зняті фільми – переробити кілька кадрів та діалогів. Однак було вже пізно і фільм у тому варіанті дебютував на Всесоюзному кінофестивалі та отримав найкращий приз за режисерську роботу.

Перегляньте відеоматеріал. Іван Миколайчук

Політика Радянського Союзу суперечила національним ідеям

українського поетичного кіно. У роки «застою» воно було визнане архаїчним та відірваним від життя, а задля витіснення зайвого патріотизму почалося активне переслідування українських режисерів. Через ідеологічну цензуру заборонили до показу безліч українських кінострічок.

Леонід Биков (1928 – 1979)

Деякі українські режисери завдяки своїй сильній творчій особистості

все ж не опускали рук і пробивалися через весь бюрократизм радянського кіно. Так, сценарист, режисер та актор Леонід Биков у 1972 році зняв драматичний воєнний фільм «В бій ідуть одні «старики», в якому звучали українські пісні «Смуглянка» та «Ніч яка місячна», що з моменту виходу фільму на екрани стали справжніми шлягерами.

Леонід Биков – видатний актор, якого обожнювали мільйони глядачів.

Картини з його участю стали справжніми шедеврами радянського кіно. Він назавжди запам’ятається глядачам як актор великої чарівності, який умів одночасно працювати в комедійному та драматичному жанрах.

Про веселу вдачу Л. Бикова ходили легенди. Чого лише вартий цого

лист-прощання, який він написав друзям. Цей лист був написаний за три

роки до загибелі. Леонід саме переніс інфаркт і вирішив скласти «заповіт».

«Ніяких оркестрів. Без цирку, званого почестями. Ніяких надгробних промов, а то я встану і піду: вийде конфуз… нехай хлопці заспівають «Журавлі» … А потім нехай 2-га ескадрилья «вріже» «Смуглянку» від початку і до кінця. Дуже шкодую, що нічого не встиг зробити путнього. Ви помітили, що режисер я не за дипломом, а за покликанням? Навіть свій похорон режисую?! О дає! Дякую і прощайте!»

І хоча Леонід прожив недовге життя (трагічно загинув у 50 років),

воно було яскравим.

Перегляньте відеоматеріал. «В бій ідуть одні «старики». «Смуглянка»

У 70–80-ті роки ХХ ст. розквіт переживало українське неігрове кіно –

випущена серія науково-популярних фільмів про тварин та про можливості людського організму режисера Фелікса Соболєва. Також процвітало українське анімаційне кіно Давида Черкаського («Пригоди капітана Врунгеля», «Крила»), Леоніда Зарубіна («Солом’яний бичок»), Володимира Гончарова («Чумацький шлях»).

Володимир Дахно (1932 – 2006)

А популярним навіть сьогодні залишаються серіали режисера

Володимира Дахна. Працюючи на легендарній студії «Київнаукфільм»,

Володимир Дахно створив п'ятдесят три анімаційні проекти, серед яких -повнометражний мультфільм «Енеїда» за мотивами однойменної поеми Івана Котляревського, цикл фільмів «Як козаки…». Герої анімаційного серіалу стали самими впізнаваними персонажами української мультиплікації - три козаки стали втіленням культурного коду українців.

Найвідомішим епізодом анімаційного серіалу став «Як козаки у футбол

грали», який вийшов 1970 року. Збірна українських козаків-футболістів в

точності повторила шлях Збірної України на Євро-2012. Набір команд та

рахунок матчів Чемпіонату Європи був з неймовірною точністю

передбачений режисером Володимиром Дахно та художником Едуардом

Кірічем. Як саме їм це вдалося досі залишається загадкою.

У 1988 році Володимир Дахно став лауреатом премії імені Тараса

Шевченка. Пізніше, в 1996 році, отримав звання Народного артистa України.

До кінця своїх днів визнаний майстер продовжував займатися

улюбленою справою - анімацією. Володимир був одним з тих людей, які

творять історію. Він залишається кумиром молодих мультиплікаторів і

художників, які тільки стають на шлях цієї вельми трудомісткої, але

захоплюючої професії.

Перегляньте відеоматеріал. «Як козаки у футбол грали» (фрагмент)

«Кожна перемога українського кіно – це приголомшлива історія, але це

перемога не індустрії, а конкретної людини…»

Лесь Санін, сучасний український кінорежисер, актор

Кінематограф перiоду незалежностi характеризується розпадом

кіноіндустрії ХХ ст. і спробами відбудувати чи реконструювати її в нових

умовах. Сучасна соціокультурна ситуація характеризується комерціалізацію мистецтва, зростанням ролі реклами, різних медіа, зокрема телеканалів, які активно презентують розважальні серіали тощо. Інтернет здійснив унікальний «допуск» глядацької аудиторії до кіно всіх країн, до неймовірно строкатої палітри жанрів і стилів. Популярності набувають кримінальні драми, суто розважальні фільми тощо. У цих умовах традиції вітчизняного кінематографа продовжують розвиватися. Кращі українські режисери знімають історичні фільми.

Богдан Ступка (1941—2012)

На рубежі століть легендарний актор стає головним гетьманом екрану:

ролі в історичному серіалі Миколи Засєєва-Руденка «Чорна рада» (2000), у фільмі Юрія Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001), у стрічці

польського режисера Єжи Гофмана «Вогнем і мечем» (1999).

Актор казав: «Я завжди мріяв зіграти роль без слів». І остання та

найдраматичніша його роль виявилася саме такою. Актор мав звання Героя України, Народного артиста СРСР, був Лауреатом Державної премії СРСР.

Проте всі ці звання не можуть передати всенародної любові до кіногенія,

який зіграв більш ніж у 114 художніх стрічках, озвучив до семи анімаційних фільмів, одержав більше 36-ти різноманітних нагород, а також був художнім керівником театру імені І. Франка. Його життя – це суцільна самовідданість глядачеві.

Перегляньте відеоматеріал. «Вогнем і мечем» (фрагмент)

Нині в український кінематограф прийшло нове покоління кіномитців,

знімається багато короткометражних фільмів. Нерідко кінокартини

торкаються сучасної тематики, зокрема проблем молоді, підлітків (мюзикл «Трубач», блокбастер «Сторожова застава», мультфільм «Викрадена принцеса»). Уперше в українському кінематографі «Золоту пальмову гілку» на Каннському кінофестивалі в номінації «Кращий короткометражний фільм» здобув І.Стрембіцький за стрічку «Подорожні» (2005).

Перегляньте відеоматеріал. «Подорожні» (трейлер)

Понад 40 нагород, серед яких три призи Каннського кінофестивалю,

має художній фільм М. Слабошпицького «Плем’я» (2014).

Перегляньте відеоматеріал. Фільм «Плем’я» – відверта стрічка без жодного слова

У наш час на популярних кінофестивалях та конкурсах присуджують

спеціальні премії, з-поміж яких набула ваги українська статуетка

«Скіфський олень». Її отримує володар Гран-прі Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість», що проводиться з 1970 р. Дедалі більше творчих обертів набирає міжнародний кінофестиваль в Одесі, який проводять із 2010 р. Поступово збільшуються масштаби кіновиробництва, кінопродюсери шукають різні канали презентації вітчизняних кінокартин в Україні та поза її межами.

Таким чином, з українськими кінофільмами, які виходять на

міжнародну арену, та з виставами провідних вітчизняних театральних

колективів, які гастролюють за кордоном, ознайомлюються зарубіжні

глядачі, пізнаючи наше мистецтво і культуру України.

Домашнє завдання: тести

join.naurok.ua

Код доступу 7517460

Все буде Україна!

Завдання на 22.04

Тема: Сучасне українське кіно

Перегляньте відео

https://www.youtube.com/watch?v=cYnK575pe5U

Домашнє завдання: Топ 10 найкращих (на вашу думку) українських фільмів.

Робите у будь якому вигляді (презентація, відео, письмово у зошиті)

Слава Україні!

Завдання на 19.04

Тема. Здобутки українського кіно

Український кінематограф — кінематограф українською мовою. До

українського кінематографу також відносять німі стрічки, зняті українськими

режисерами. Також прийнято вважати українським кінематографом

сукупність усіх компонентів кіноіндустрії та кіномистецтва України в

сучасному та історичному розвитку.

Щороку у другу суботу вересня відзначається День українського кіно.

День встановлений згідно з Указом Президента від 12 січня 1996 року.

Пригадаємо українських режисерів та майстрів кіно, які творили та знімали

ще у минулому столітті, але з яких режисери беруть приклад досі.

Іван Кавалерідзе (1887 – 1978)

Багато людей знають Івана Кавалерідзе як видатного скульптора, однак

його вклад у розвиток українського кіно є не менш значущим.

За своє життя митець встиг не лише зняти 10 повнометражних фільмів,

але і створити близько 20 пам’ятників, поставити 10 театральних п’єс та

написати книжку спогадів.

Про Кавалерідзе-скульптора почали говорити ще коли йому було 25

років. Тоді він виграв конкурс на найкращий проект скульптури Княгині

Ольги, Андрія Первозванного та Кирила і Мефодія. Зараз усі постаменти

стоять на Михайлівській площі у Києві. Тоді він переміг набагато

досвідченіших та старших митців.

Про Кавалерідзе-режисера почали говорити згодом, коли вийшла його

4 картина – «Коліївщина», знята за мотивами роману Тараса Шевченка

«Гайдамаки». Фільм, за деякими даними, зазнав численних правок, а певні

кадри взагалі довелось перезнімати. Усе, аби фільм сподобався тогочасній

владі. Однак картина все одно була вщент розкритикована.

Митець, на відміну від інших представників українського кіно, зазнав

найбільших ідеологічних утисків з боку радянської влади. Зокрема його

перший справжный фільм "Злива", який розповідав про етнічних українців,

за "загадкових" обставин не зберігся. Станом на 2020 рік, фільм вважається

втраченим.

Вершиною режисерської творчості Кавалерідзе вважають фільм

«Прометей», який став останньою краплею в чаші терпіння радянської влади

та кінцем незалежної творчості митця. Парадоксально, адже фільм був

знятий про російську визвольну боротьбу та революцію, однак радянська

влада дуже гостро розкритикувала фільм. Після його виходу Кавалерідзе

заборонили знімати історичні фільми і працювати з молоддю.

Після цього режисер зняв ще 3 фільми, однак з Кремля за ним дуже

сильно спостерігали і намагались якомога більше переробити його фільми.

Перегляд відеоматеріалу. «Коліївщина» (фрагмент)

Олександр Довженко (1894 – 1956)

Його доля чимось схожа із долею Кавалерідзе, адже його постать також

понівечена ідеологією. Він у свій час став одним із найпопулярніших

українських режисерів, якого дуже поважали та яким захоплювались у

цілому світі. Але недолюблювали у Москві.

Він був змушений вступити у лави Партії більшовиків України, щоб

мати змогу вільно творити. Однак це йому не надто і допомогло.

Його перший відомий фільм "Звенигора" здійняв фурор на найбільших

майданчиках Європи, США та Канади. Легендарний Чарлі Чаплін називав

Довженка єдиним митцем, поетом та мислителем, якого слов’янство дало

світові.

Однак справжня слава до режисера прийшла після фільму «Земля».

Його крутили майже у всіх країнах світу і після цієї картини Довженка

навали «Гомером кіно».

Вже тоді (у 1930 році) фільм почали вносити до різноманітних списків

найкращих фільмів світу. Навіть більше – лише кілька років тому цей фільм

ЮНЕСКО визнало одним із п’яти творів, які вважаються світовими

шедеврами.

Разом з тим Довженко зняв кілька фільмів, якими «задобрював»

радянську владу та які гарантували йому вільне життя та пересування.

Мало кому відомо, але «Земля» з самого початку задумувалась автором

як озвучене кіно. Однак через тиск влади його довелось зробити німим. Деякі

сцени у фільмі навіть часом видаються незрозумілими, адже знімались для

звукового кіно.

Перегляд відеоматеріалу. «Земля» (фрагмент)

Сергій Параджанов (1924 – 1990)

«Я вірменин, який народився у Тбілісі й сидів у російській в’язниці за

український націоналізм»

Цього українського режисера знали та поважали у всьому світі. Перед

ним схиляли голову такі митці як Федеріко Фелліні, Мікеладжело Антоніоні,

Жан-Люк Годар, Анджей Вайда, Ів Сен Лоран та Андрій Тарковський.

Сергій Параджанов став творцем візитівки українського поетичного

кінофільму «Тіні забутих предків». Картина отримала 39 міжнародних

нагород та 24 гран-прі на кінофестивалях. Нею захоплювався весь світ та

згодом картина стала класикою світового кіно того періоду. Вже у 2010 році

відомий сербський режисер Емір Кустуріца назвав «Тіні забутих предків»

найкращою картиною у світі.

Помилково вважається, що «Тіні забутих предків» – це такий собі

бенефіс Параджанова. Насправді цей фільм створили три митці та друзі

режисера: Юрій Іллєнко, який був оператором, Іван Миколайчук, який зіграв

головну роль, та власне сам Сергій Параджанов.

Однак такий вільний та відомий у всьому світі режисер сильно мозолив

очі радянській владі. Коли Параджанова запроторили у в’язницю (йому

інкримінували український націоналізм), то на його захист виступила

міжнародна спільнота та розпочала масштабну кампанію із його звільнення. І

таки свого домоглась.

Після виходу з тюрми Параджанову заборонили жити в Україні і він

повернувся до Тбілісі, де продовжив займатись творчістю. Однак не

зважаючи на свободу, його життя тоді назвати спокійним не можна. Через

шалений тиск кілька його знятих фільмів заборонили, а кілька прикрили ще

на етапі сценарію.

Друзі Параджанова часто згадують, що сотні ідей режисер забрав із

собою у могилу. Багато сценаріїв він підготував у в'язниці, але вони раптово

«зникли», так і не побачивши світ.

Перегляд відеоматеріалу. «Тіні забутих предків» (фрагмент)

Кіра Муратова (1934 – 2018)

У 1961 році вона почала працювати в Одеській кіностудії, зробила

перші кроки у кінематографі як режисер.

Та не лише режисерська справа припала їй до душі – Муратова також

працювала як сценарист. Ці два напрями дозволили їй із Олександром

Муратовим відзняти короткометражну стрічку «Наш чесний хліб» – стрічка

розповідає про українське село та піднімає дуже багато гострих соціальних

питань: від патріотизму до проблеми батьків та дітей. Фільм нещадно

цензурували.

Перша самостійна режисерська праця Кіри Муратової – стрічка

«Короткі зустрічі». Цей фільм мав неймовірну популярність в радянські часи,

оскільки головним актором став Володимир Висоцький. Сам фільм

розповідає про кохання, вірність, самовідданість. Зіграла в ньому й сама

Муратова.

Та відвертість стрічок української режисерки не раз змушувала

радянських цензорів бити на сполох: хіба можна було настільки відверто

описувати поняття любовного трикутника в радянському кіно? Її наступна

стрічка «Довгі проводи» взагалі майже 15 років була заборонена спеціальною

постановою ЦК Компартії, та у 1987 році цей фільм отримав премію на

Міжнародному кінофестивалі в Локарно.

У 2004 році вона зняла чи не найбільш відомий свій фільм

«Настроювач».

В 2012-му Муратова заявила, що йде з кінематографа. На той момент

вона вже володіла безліччю кінопремій.

А в 2017-му її запросили до складу Американської кіноакадемії, яка

визначає володарів премії «Оскар».

Перегляд відеоматеріалу. «Настроювач» (фрагмент)

Домашнє завдання.

Презентація про українського режисера (за вибором)

Завдання на 12.04 та 15.04

Тема. Театральне мистецтво України

З античних часів дійшли до нашого часу письмові свідчення про театри Ольвії, Херсонесу, Боспору. На теренах Північного Причорномор’я збереглися зображення масок, статуетки акторів. Театральні вистави були частиною святкового обряду на честь бога Діоніса. Про те, які твори ставили в театрах, достеменно невідомо.

Архітектурні залишки амфітеатру археологам пощастило знайти лише в Херсонесі. За типом розташування у просторі він наслідував грецькі театральні споруди. В античному театрі література, музика і танці нероздільні: при виконанні трагедій і комедій хор з інструментальним акомпанементом відігравав роль коментатора подій, що відбувалися на сцені.

Люди споконвіків не уявляли свого життя без різних видовищ. У синкретичному обрядовому фольклорі слов’ян нерозривно поєдналися слово, музика, танці, магічні ритуальні дії. Театр має нерозривний зв’язок із грою. В обрядовому пратеатрі вона розгортається мовби за попередньо розписаним сценарієм.

Новорічний обряд «Водіння Кози» передбачав застосування спеціального костюма — вивернутого кожуха з міха, що одягав «актор». Колядники використовували маски, грим. Прообрази театрального реквізиту можна побачити в обрядових діях спалювання солом’яного опудала на Масницю, у заквітчаній стрічками Марені, яку топили в річці навесні, у прикрашанні хати солом’яним дідухом на Новий рік.

Весняний обряд розігрувався просто неба і складався з ігор-хороводів з імітацією трудових процесів, рухів тварин: «Кривий танець», «Вербова дощечка», «Воротар», «Король», «Просо» та ін.

Перші професійні актори — скоморохи — в часи Київської Русі виступали як музиканти, танцюристи, акробати і перед народом, і перед князівською знаттю. Вистави скоморохів не потребували спеціального приміщення та обладнання, крім ширми, за якою актори перевдягалися, надівали маски, чіпляли бороди, вуса тощо. Носії розважального мистецтва гуртувалися в мандрівні ватаги й брали участь у різних святах. Найчастіше вулицями «водили козу», інколи — дресированих ведмедів, виступали на майданах зі сценками соціально-викривального змісту. Народ любив скоморохів за їхні дотепні дійства і складав про них пісні. Цікаво, що чимало сіл в Україні дістало назву Скоморохи, що підтверджує популярність цих мандрівних акторів

На козацько-гетьманську добу припадає період розвитку українського шкільного театру. Його становлення відбувалося в Київській академії, колегіумах, братських школах. Згідно з програмою обов’язкових предметів — поетики й риторики — учні вчилися складати віршовані панегірики на різні теми. Їх приурочували до релігійних свят, днів пам’яті відомих духовних осіб, військових перемог. Ці декламації зазвичай виголошували гуртом в урочистому напівнаспівному тоні. Застосовували мінімальне оформлення: костюми, завіса, атрибути. Діалоги з елементами театралізації практикували і під час філософських диспутів для набуття учнями ораторської майстерності. Декламації та діалоги — джерело виникнення шкільної драми. Вистави супроводжували хоровим співом, інструментальною музикою.

Принципи шкільної драми — трагедії, комедії, трагікомедії — обґрунтував реформатор українського барокового театру Феофан Прокопович (1681—1736). Драми для шкільного театру писали викладачі поетики. Проте учні не тільки розігрували готові п’єси, а й інколи брали участь у їх створенні, під час канікул влаштовували рекреаційні вистави просто неба.

Шкільний репертуар складався переважно з різдвяних і великодніх драм, п’єс на історичні теми. Також із мораліте, що передбачало введення алегоричних дійових осіб із характерними атрибутами: Віра, Надія, Любов, Совість, Мудрість, Блаженство, Розум, Заздрість, Ворожнеча, Гнів, Фортуна. У цих творах сатиру автори спрямовували проти хабарництва, невігластва, розбещеності, жорстокості.

Барокові риси шкільної драми проявились у контрастному зіставленні драматичного і комічного. Між актами серйозної драми, де звучала «книжна» мова, виконували жартівливі інтермедії, написані народною мовою.

Мистецька скарбничка

Інтермедія (лат. intermedia — «проміжна, середня») — невеличкий розважальний драматичний твір, який виконують між актами вистави.

Сюжети зводилися до епізодів із побуту селян, козаків, студентів, нерідко — до суперечок двох персонажів (батько і син, українець і польський пан). Поступово інтермедія стала самостійним комедійним жанром.

В інтермедіях грали «троїсті музики», з’являлися колоритні персонажі, наприкінці — сміливий Запорожець, який усіх перемагав. Цю ляльку народного захисника і улюбленця робили вищою за всі інші, одягали в яскравий український костюм. Поляки танцювали краков’як, Москаль — камаринську, Дід і Баба — козачок. Вони співали жартівливу пісню «Ой під вишнею, під черешнею». У такий спосіб музика емоційно підсилювала національну своєрідність образів.

Із різдвяною шкільною драмою, що має давнє коріння в українській обрядовості, тісно пов’язаний національний ляльковий театр вертеп. Час виникнення його ще й досі точно не визначено, адже не розшукано текстів вертепних драм. Відомо, що в давнину студенти-мандрівники ходили під час різдвяних свят із вертепом селами і хуторами, заробляючи собі на хліб.

Вертепна дія розігрувалась у великій дерев’яній скрині, поділеній на два (інколи три) поверхи. У підлозі сцени обох ярусів прорізували щілини, крізь які один чи два актори водили ляльок, закріплених на дротах. Будова скрині не випадкова: вона відповідала особливостям сюжету, що розгортався за двома лініями — релігійною і народною. На верхньому «небесному» поверсі відбувалася християнська драма-містерія про народження Христа, співали янгольські хори, канти, колядки. На нижньому «земному» — стояв трон царя Ірода, діяли Смерть, Чорт та ін.

На Галичині, Буковині й Закарпатті популярності набув так званий живий вертеп, в якому замість ляльок грали люди-актори.

Початки драматичного театру зародилися в гетьманській столиці — Глухові. Тут діяла придворна акторська трупа гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського. Першою виставою в гетьманському палаці була комічна опера «Ізюмський ярмарок» (французькою мовою). На сцені ставили також опери італійських композиторів, комедії Мольєра.

Перший український професійний театр був створений 1864 року у Львові при товаристві «Руська бесіда» і називався «Руський народний театр». Колектив, очолюваний Омеляном Бачинським, гастролював містами Галичини і Буковини з постановками п’єс українською мовою.

Принципи реалізму і народності сповідували і втілювали у своїй культурно-просвітницькій діяльності фундатори українського класичного театру, іменованого пізніше «театром корифеїв»: Марко Кропивницький (1840—1910), Михайло Старицький (1840—1904), Іван Карпенко-Карий (1845—1907). Кожний із них вдало поєднував в одній особі літературний і акторський таланти з енергією громадського діяча.

Перегляд відеоматеріалу. Іван Карпенко-Карий

https://www.youtube.com/watch?v=f4hD1Q8pUGc

Окрім згаданих вище фундаторів, театр корифеїв об’єднував плеяду видатних акторів, до яких належали також Микола Садовський (1856—1933), Панас Саксаганський (1859—1940) і Марія Заньковецька (1854—1934) — найяскравіша зірка в цьому сузір’ї.

Перегляд відеоматеріалу. Марія Заньковецька – зірка театру корифеїв

https://www.youtube.com/watch?v=zGeFvWA_BQ4

Основою театру корифеїв, який об’єднував митців кількох поколінь, стала антреприза «батька української сцени» М. Кропивницького, створена в Єлисаветграді (нині — Кропивницький).

Антреприза (фр. entreprise, досл.: «підприємство») — форма організації театральної справи, у якій приватний підприємець збирає акторів для участі в спектаклі (на відміну від репертуарного театру з постійною трупою).

В умовах заборони української мови і культури він наважився поставити в Кременчуці «Наталку Полтавку» І.Котляревського. Виступи трупи М. Кропивницького в Києві мали величезний резонанс у колі української інтелігенції. До справи створення національного професійного театру долучилися композитор М. Лисенко і письменник М. Старицький, який для підтримки діяльності трупи, що її згодом очолив, навіть продав власний маєток.

Корифеї виступили на хвилі пробудження національної свідомості, відкриваючи світові красу української мови, своєрідність фольклору, побуту. Реалістичні діалоги персонажів, які виступали в українських костюмах, змінювалися народними піснями і танцями. До репертуару театру корифеїв увійшли переважно твори української класичної драматургії, оперети М.Лисенка. Це свідчило про утвердження самобутності цього типу театру — музично-драматичного за формою і фольклорно-етнографічного за змістом.

Продовженням і водночас завершенням справи корифеїв у ХХ ст. можна вважати діяльність першого стаціонарного українського театру, створеного М. Садовським у Києві (1907). У формуванні трупи йому активно допомогла М.Заньковецька, до співпраці були запрошені художник В. Кричевський, хормейстер О. Кошиць, балетмейстери В. Верховинець і В. Авраменко. У театрі продовжували ставити українську класику, пробували втілювати західноєвропейську драматургію, зокрема перекладені твори польських авторів, п’єси модерністського спрямування В. Винниченка, О. Олеся та інших. Хист режисера найліпше виявився в музичних постановках «Різдвяна ніч», «Наталка Полтавка», «Енеїда» М. Лисенка, «Катерина» М. Аркаса, «Сільська честь» П.Масканьї, «Продана наречена» Б. Сметани

Домашнє завдання: тести за покликанням

https://naurok.com.ua/test/join

Код доступу 5776527

Завдання на 08.04

Тема. Музичне мистецтво України

В умовах налагодження міжнародних зв’язків в українську музичну

культуру проникають потужні струмені західноєвропейського

постмодернізму. Молоді композитори починають активно звертатися до

модерних засобів у звуковій і технічній сферах, джазових інтонацій,

здобутків поп-культури.

Високого рівня досягло українське музичне виконавство. Українська

співачка (сопрано) Соломія Крушельницька (1872—1952) з грандіозним

успіхом виступала на багатьох оперних сценах світу, зокрема в міланському

театрі Ла Скала, паризькій Гранд-опера. Італійський композитор Дж. Пуччіні,

автор опери «Чіо-Чіо-Сан», подарував Соломії, яка виконувала головну

партію у цій опері, свій портрет із написом: «Найпрекраснішій і

найчарівнішій Батерфляй».

Перегляд відеоматеріалу. Співачка неймовірної сили характеру і

таланту. Зіркова історія Соломії Крушельницької

https://www.youtube.com/watch?v=h28BpMp3NMI

Українське вокальне мистецтво уславилося поза межами України

іменами Івана Паторжинського, Бориса Гмирі, Івана Козловського,

Оксани Петрусенко, Дмитра Гнатюка, Анатолія Солов’яненка, Євгенії

Мірошниченко, Володимира Гришка, Ольги Басистюк, Вікторії

Лук’янець, Тараса Штонди та багатьох інших.

Перегляд відеоматеріалу. Анатолій Солов’яненко «Місяць на небі»

Українська популярна музика ввібрала традиції народних ліричних

пісень і професійних солоспівів, а також зарубіжної естради. Сформувалися

різні напрями: поп-музика, рок-музика, джаз, авторська (бардівська) пісня.

Зародився особливий різновид пісенної творчості — шлягер.

Українська естрадна пісня набула популярності в 1960-1970-х роках

завдяки поширенню вокально-інструментальних ансамблів, серед яких

найвідомішими були «Мрія», «Смерічка», «Кобза», «Червона рута»,

«Краяни», «Соколи» та ін.

Широкій популяризації естрадної пісні сприяв фестивально-

конкурсний рух. Завдяки пісенному фестивалю «Червона рута», численним

фестивалям і конкурсам («Таврійські ігри», «Крок до зірок», «Голос країни»)

сучасна популярна музика досягла в Україні свого злету.

Наших виконавців почули і зрозуміли в інших країнах світу, а Руслана

і Джамала стали переможницями «Євробачення».

Кращі вітчизняні гурти спираються на національні джерела, поряд з

новітніми електронними використовують українські народні інструменти.

Зароджуються національні традиції рок-музики, у її мелодику проникають

фольклорні інтонації.

Перегляд відеоматеріалу. Гурт «Гайдамаки»

У популяризації української музики у світі істотну роль відіграли

хорові та інструментальні колективи, насамперед хор Олександра Кошиця

(1875—1944), оркестри й хори під керівництвом автора улюбленої в народі

пісні «Гуцулка Ксеня» Ярослава Барнича (1896—1967).

Перегляд відеоматеріалу. «Гуцулка Ксеня», Я.Барнич, обр. Є.Козака

(Камерний хор «Галицькі передзвони»)

Значну творчу спадщину залишили композитори української діаспори.

Андрій Гнатишин із Відня та Ігор Соневицький зі США розвивають

багатовікові традиції духовної музики. Юрій Фіяла написав «Українську

симфонію» і симфонічну поему «Тіні забутих предків» за твором

М.Коцюбинського, Микола Фоменко — опери «Івасик-Телесик» і «Маруся

Богуславка», солоспів «Любіть Україну».

Українська діаспора пишається плеядою оперних співаків, серед яких

Модест Менцинський, Олександр Мишуга, Євгенія Зарицька, Ірина

Маланюк та інші.

Американська співачка українського походження Квітка Цісик

(1953—1998) стала володаркою премії «Оскар» (фільм «You Light Up My

Life», реж. Дж.Брукс, 1977). Вона співала в Гентській опері (Бельгія),

виступала на американському телебаченні, у рекламі. Записала два українські

альбоми «Квітка. Пісні України» і «Два кольори».

Перегляд відеоматеріалу. Квітка Цісик. «Я піду в далекі гори»

За межами Батьківщини українські музиканти підтримували

виконавство на народних інструментах. Твори для бандури та ансамблів

бандуристів писали керівник і диригент капели бандуристів ім. Т. Шевченка

з американського міста Детройта Григорій Китастий, співаки-бандуристи

Василь Ємець та Зіновій Штокалко.

Музичне мистецтво України пройшло тривалий і складний шлях

еволюційного зростання, втрат і здобутків, збагатило панораму стилів і

жанрів, поєднало традиції та інновації. Це, зрештою, наша історія, яку ми

мусимо вивчати й критично оцінювати. Але насамперед захоплюймося

найвищими її цінностями - самою Музикою, яка завжди полонила серця

мільйонів українців і яку з великим інтересом відкривають для себе народи

інших країн.

Домашнє завдання: створіть ескіз обкладинки музичного альбому "Українські музикнти проти війни»

Завдання на 05.04

Тема. Музичне мистецтво України.

Поєднання самобутніх зразків фольклору із сучасними засобами виразності — характерна ознака неофольклорного стилю Мирослава Скорика.

Неофольклоризм (від грецьк. новий і фольклор) — течія в європейській музиці 20 століття, у якій відновлення засобів музичного письма органічно пов'язане з опорою на фольклор. Неофольклоризм розвився в рамках загальної тенденції до відмови від романтичної суб'єктивності у першій третині XX століття.

Із музики до фільму «Високий перевал» режисера В. Денисенка походить знаменита «Мелодія» М.Скорика, що стала своєрідною візитною карткою нової української музики.

Сприймання музики.https://www.youtube.com/watch?v=SjLXBMrfRLg

М. Скорик. «Мелодія»

У «Карпатському концерті», циклі «Гуцульський триптих» митець знаходить оркестрові барви, що нагадують звучання народних інструментів цього регіону — трембіти, флояри, цимбалів. Водночас у його творах використано прийоми сучасної серійної техніки. Такий синтез надає музичній мові композитора неповторного забарвлення.

Перегляд відеоматеріалу.

М. Скорик. «Карпатський концерт» (фрагмент)

У музичній культурі минулого століття співіснували дві системи: з одного боку, офіційна музика соцреалізму, що, попри загальну естетику творів на замовлення, мала значні творчі здобутки, з іншого — офіційно не визнана у власній країні творчість композиторів-шістдесятників, які сповідували інші естетичні ідеали, реалізуючи їх переважно в інструментальній музиці, зокрема камерній.

Творчість представників музичного авангарду. Це, наприклад, твори Віталія Годзяцького «Розрив площин» і Валентина Сильвестрова «Спектри». Виникає також «конкретна музика», в якій поряд із музичними звуками використовують акустичні ефекти, шуми. Саундтрек Леоніда Грабовського до фільму Ю.Іллєнка «Криниця для спраглих» (1965) стає одним із перших таких зразків.

Новаторську творчість В. Сильвестрова спочатку визнали й високо оцінили за кордоном. У 1960—1970-х роках він став лауреатом Міжнародної премії США, Міжнародного конкурсу молодих композиторів у Нідерландах. Пізніше митець здобув визнання і в Україні.

У царині пісенної творчості значні досягнення мав Платон Майборода (1918—1989), чий задушевний авторський стиль виявився у піснях «Рідна мати моя», «Пісня про вчительку», «Київський вальс».

Перегляд відеоматеріалу. П.Майборода «Київський вальс»

Понад дві сотні ліричних пісень створив Олександр Білаш (1931—2003), з-поміж яких справжній шедевр — «Два кольори» на слова Дмитра Павличка.

Перегляд відеоматеріалу.

Сприймання музики. О.Білаш «Два кольори»

Українська пісенна спадщина збагатилася такими чудовими творами, як «Чарівна скрипка» Ігоря Поклада, «Очі волошкові» Степана Сабадаша, «Чорнобривці» Володимира Верменича, «Червона рута» Володимира Івасюка та ін.

Перегляд відеоматеріалу.

Сприймання музики. І.Поклад. «Чарівна скрипка»

Домашнє завдання.

Перегляньте музичний фільм«Червона рута»

і напишіть свої враження

https://www.youtube.com/watch?v=Av3FZVui6fQ

Завдання на 01.04

Тема. Музичне мистецтво України

Послідовники М. Лисенка — М. Леонтович, К. Стеценко і Я. Степовий продовжили його справу.

Микола Леонтович (1877—1921) — видатний майстер хорової мініатюри, автор знаменитого «Щедрика» й інших хорових обробок українських народних пісень, які ввійшли до золотого фонду нашої культури. Обробки й оригінальні твори (кантата «Льодолом»), духовна музика композитора належать до хорової класики.

Перегляд відеоматеріалу.

Сприймання музики. Українська народна пісня «Зашуміла ліщинонька», обробка М.Леонтовича

Перегляд відеоматеріалу. «Щедрик» крокує світом»

https://www.youtube.com/watch?v=ZJTFhvuimg0

Кирило Стеценко (1882—1922) — композитор, хоровий диригент, священик, педагог, учень і духовний спадкоємець М. Лисенка. В образній сфері його музики (хори «Сон» і «Прометей», кантата «Шевченкові», церковні твори, обробки народних пісень) домінують ліричні й лірико-драматичні мотиви.

Яків Степовий (1883—1921) — автор переважно камерної музики — вокальної та фортепіанної. Опосередковане відтворення національного колориту є ознакою творчого почерку композитора-лірика. Солоспів «Степ» композитора став знаменитим і вплинув на походження його псевдоніма.

Сприймання музики.

К. Стеценко. Солоспів «Стояла я і слухала весну» на вірші Л. Українки.

До плеяди композиторів і музичних діячів Західної України доби становлення української професійної музики належать:

• засновник і перший директор Львівського музичного інституту ім. М. Лисенка Анатоль Вахнянин (1841—1908);

• хоровий диригент і засновник музичного видавництва «Бібліотека музикальна» Остап Нижанківський (1862—1919);

• організатор музичної школи та видавництва у Станіславі Денис Січинський (1865—1909);

• композитор, письменник, педагог-просвітитель, автор понад 400 хорових творів Сидір Воробкевич (1836—1903).

Тривалий час в українській музичній культурі провідними залишалися хорові жанри. Класичним зразком кантати вважається лірико-драматична кантата-поема «Хустина» за Т. Шевченком Левка Ревуцького (1889—1977). Композитор по-новому трактує фольклор: народні мелодії не цитуються, а наразі створюються оригінальні музичні образи у фольклорному дусі.

До шедеврів українського мистецтва належать хори Бориса Лятошинського (1894—1968) на вірші Т. Шевченка, М. Рильського, О.Пушкіна.

Вокально-симфонічний жанр став провідним у творчості видатного композитора Станіслава Людкевича (1879—1979). Митця приваблювали драматичні і трагедійні образи, ідеї бунтарства і нескореності, як, наприклад, образ Прометея у кантаті-симфонії «Кавказ» за поезією Т. Шевченка. Для втілення своїх задумів він обирає масштабні композиції із контрастами й наскрізним розвитком.

Майстром інструментальних мініатюр був Василь Барвінський (1888—1963), який залишив багату камерно-інструментальну спадщину для різних складів (тріо, квартет, квінтет). Завдяки лаконізму засобів, колористичній гармонії, фактурним і тембровим ефектам він створив власний витончений стиль.

З історії шедевра

Ще з часів Й.-С. Баха, В.-А. Моцарта, Р. Шумана, П. Чайковського існувала традиція писати музику спеціально для дітей. У ХХ ст. її продовжили К. Дебюссі, С. Прокоф’єв, Б. Барток. Український композитор Василь Верховинець уклав збірку ігор з піснями для маленьких дітей «Весняночка». Основоположником дитячого фортепіанного репертуару в українській музичній культурі став Віктор Косенко (1895—1938).

Фортепіанний цикл «24 дитячі п’єси» розкриває яскравий і радісний світ дитинства. Цикл містить різноманітні за тематикою і настроями твори. Широку популярність у юних піаністів здобули наспівні «Колискова» і «Мелодія», таємничо-загадкові «Казочка» і «Балетна сценка», веселі та швидкі «Дощик» і «За метеликом», пейзажні п’єси «На галявині» й «Пастораль». У цьому циклі В.Косенко вперше в українській музиці ввів у практику навчання учнів усі 24 тональності. Дитячі п’єси композитора — зразок поєднання професійної майстерності та розуміння психології дитини, її життєвих інтересів і мрій.

Домашнє завдання: чекаю відео, яке мали зробити минулу п*ятницю.Хто прислав - відпочиває.

Слава Україні!

Завдання на 29.03

Тема. Музичне мистецтво України

Духовна музика... її писали майже всі визначні композитори світу спеціально для виконання у церквах, культових спорудах. Із глибини століть линуть до нас ці безсмертні шедеври.

Величезний внесок до світової духовної спадщини зробили українські композитори. Знамениті духовні хорові урочисті річні концерти написали у XVIII ст. такі визначні майстри, як М. Березовський, Д. Бортнянський та А. Ведель. Їхні твори — це справжні перлини у скарбниці вітчизняного мистецтва.

«Золотим віком» української музики називають другу половину ХVІІІ ст., коли яскраво виявився стиль бароко, а пізніше — класицизм. Саме у цей період досягає вершин хорова творчість блискучого тріо українських композиторів Максима Березовського, Артемія Веделя і Дмитра Бортнянського. Відбувається прорив у галузі світських жанрів: опери, симфонії, концерту, сонати.

Під впливом західноєвропейської професійної музики у творчості М. Березовського, А. Веделя і Д. Бортнянського одночастинний партесний концерт доби бароко змінюється циклічним концертом епохи класицизму. Він будувався на контрастному зіставленні частин і набув рис своєрідної класичної хорової симфонії.

Основоположником жанру духовного хорового концерту був Максим Березовський (1745—1777) — композитор яскравої творчої індивідуальності. Він створив оперу «Демофонт» і сонату для скрипки і чембало, що стали першими зразками цих жанрів у вітчизняній музиці. Твори митця вирізняються емоційністю, вишуканістю композиторського письма. Його музика поєднувала традиції західноєвропейської (італійської) музики з елементами української мелодики.

Концерт «Не отвержи мене во время старости» Березовський написав перед поїздкою до Італії; він призначався для виконання Придворною співацькою капелою. Всі чотири частини твору виростають з коротких поетичних висловів, які служать відправною точкою: 1. «Не отвержи мене во время старости»; 2. «Яко реша врази мои мне, и стригущие душу мою»; 3. «Боже мой, не удалися от меня»; 4. «Да постыдятся и исчезнут оклеветающии душу мою». Композитор звернувся тут до вічних категорій добра і зла, життя і смерті, духовного очищення і бездуховності. Він ніби перегукується із біографією митця, який прожив коротке житгя, сповнене трагізму і випробувань долі. Своєю музикою композитор щиро й проникливе промовляє до людей і до себе самого.

Перегляд відеоматеріалу. Максим Березовський . «Не отвержи мене во время старости» (Хоровий концерт №18). Концерт у будинку органної та камерної музики з нагоди 39-річчя хорової капели «Дударик». Диригує Дмитро Кацал.

Артемій Ведель (1767—1808) — композитор, диригент, співак (тенор), скрипаль, педагог, писав виключно сакральну музику. Він розвивав у своїх концертах (близько 30) традиції української хорової культури, пісенно-романсової лірики. Музика А. Веделя вирізняється експресивною мелодикою, широким діапазоном людських почуттів — від скорботних до урочисто-величальних.

Перегляд відеоматеріалу. А.Ведель духовний концерт № 25 «Боже, Боже мой» (Академічний хор "Anima" КНУКіМ)

Дмитро Бортнянський (1751—1825) — класик хорової музики, реформатор церковного співу, у творчості якого поєдналися найновіші на той час досягнення європейської, зокрема італійської, музики з вітчизняними музичними традиціями. Він написав понад 100 хорових творів, декілька опер та інших творів світських жанрів, зокрема Концертну симфонію, концерт для чембало з оркестром, сонати тощо.

Перегляд відеоматеріалу. Д. Бортнянський. Хоровий концерт №4 «Воскликніте Господеві вся земля» (Національна заслужена академічна капела «ДУМКА»)

В Україні, як і в Європі, важливу національно-просвітницьку роль відігравала опера. Суттєвий внесок у становлення цього жанру зробив Микола Аркас (1853—1909), який написав оперу «Катерина» на текст поеми Т.Шевченка.

Зразком поєднання народної та професійної творчості є «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського (1813—1873). Виразна музична мова, що увібрала барви українського пісенного мелосу, тип драматургії з чергуванням музичних номерів і розмовних діалогів, реалістичність персонажів — ліричних (Оксана, Андрій) і комічних (Карась, Одарка) — сприяли популярності опери.

Перегляд відеоматеріалу. Гулак-Артемовський «Запорожець за Дунаєм». Перший дует Одарки та Карася «Відкіля це ти узявся?»

На початку ХХ ст. завершився важливий етап розвитку української музики, який увійшов в історію під знаком становлення національної композиторської школи, фундатором якої був видатний громадський діяч, композитор, хоровий диригент, фольклорист, піаніст і педагог Микола Лисенко (1842—1912). Спадщина митця охоплює різні жанри: опери, кантати, вокальні та інструментальні твори. Багатогранна діяльність М. Лисенка мала виняткове значення для розвитку української культури. У діалозі фольклорного і композиторського — типовому для романтичного мистецтва — оформився стиль української професійної музики.

Фундатором Перемишльської композиторської школи став священик Михайло Вербицький (1815—1870), який писав духовну музику в західноєвропейських традиціях. До театральних п’єс він створював увертюри, що стали першими зразками української симфонічної музики в Галичині. На вірш П. Чубинського «Ще не вмерла України…» М. Вербицький написав солоспів із супроводом гітари. Твір побачив світ у збірці «Кобзар» (1885) і почав поширюватися у численних різновидах. Зі здобуттям Україною незалежності ця пісня стала Державним гімном, символом відродження та єдності українського народу.

Між поглядами на розвиток національної культури у музикантів західного і східного регіонів України не було значних розбіжностей. Симптоматично, що до «Заповіту» Великого Кобзаря водночас (1868) звертаються на заході України Михайло Вербицький і на сході — молодий Микола Лисенко.

Перегляд відеоматеріалу. М. Вербицький. «Заповіт»

Всенародної популярності набула мелодія, написана на початку 1870-х років полтавським аматором музики й хорового співу Г. П. Гладким, — саме на цю мелодію «Заповіт» співається під час урочистостей як неофіційний, але всенародний гімн.

Перегляд відеоматеріалу. Г.Гладкий. «Заповіт» (Зведений хор ЛНУ ім.І.Франка)

Домашнє завдання: підготуйте презентацію про українського композитора(за власним вибором)

Завдання на 25.03

Створіть відеоролик про сучасні події в нашій країні. Викристовуйте матеріали з інтернету, але створіть своє. Найкращий з ваших роликів буде вибраний групою вчителів.Виставимо на сайт. Оцінки у всіх будуть!

Миру Україні! Слава героям!

Завдання на 22.03

Тема. Музичне мистецтво України.

Витоки української музичної культури губляться в минулих тисячоліттях. Українська музична культура містить величезний пласт музичного фольклору, якому притаманні національна самобутність і неповторність. Багато зразків прийшли до нас від східних слов’ян, які ще в дохристиянські часи мали багаті обрядові традиції, різноманітний музичний інструментарій. Твори різних фольклорних жанрів не записували, а, варіюючи, усно передавали від покоління до покоління, тому в зміненому вигляді традиції обрядових пісенних жанрів збереглися донині.

Музична культура Київської держави за короткий історичний проміжок сягнула високого рівня, вона розвивалася під впливом європейської музичної культури, не втрачаючи, однак, власної самобутності.

Зміцнення Київської держави, прийняття християнства сприяли утвердженню Києво-Печерської лаври як осередку високої культури хорового співу. Імена співців Митуси та Ора згадуються в Іпатіївському та Галицько-Волинському літописах. Легендарний Боян зі «Слова о полку Ігоревім» співав, акомпануючи собі на гуслях (інша назва — псалтеріум, або псалтир). Виникає новий фольклорний жанр — билини, в яких оспівували захисників рідної землі, народних героїв.

На фресках Софійського собору збереглися зображення виконавця на гудку — інструменті, схожому на скрипку. Також там можна побачити цілий ансамбль музикантів, які грають на флейті, сурмах, струнних інструментах, подібних до лютні та ліри, металевих тарілках, дзвонах, парних барабанчиках, а також, можливо, на пневмонічному органі.

У походах князів супроводжувала так звана ратна музика, урочиста або весела. Вона лунала під час святкових трапез і розваг. У військових оркестрах і побуті використовували духові та ударні інструменти: труби, роги, волинки (жалейки), окарини, кувички; бубни, тарілки, накри (подвійні барабани типу литавр). Особливо шанували на Русі музику дзвонів, що колоритним перегуком супроводжувала християнські свята, а також збирала народ на віче.

За козацько-гетьманської доби, під час національно-визвольної боротьби, розквітло мистецтво кобзарів, виникли думи. Головна тематика цих творів — відображення сторінок української історії, непересічних подій нашої славної минувшини, моральні аспекти. Думи вирізняються своєрідністю художньої мови. У текстах уживають метафори, порівняння, образи-символи. Речитативна мелодія завжди підпорядковується тексту. Композиція дум складається із заспіву «заплачки», циклу «уступів» і завершення «славнослов’я».

Улюбленим інструментом українців стала кобза (пізніше її замінила бандура). Кобзарі нерідко були віртуозами та імпровізаторами, імітуючи струнами «бурю на морі» чи «запеклу баталію». Окрім кобзи, сліпі співці-музиканти часто грали на колісній лірі. У побуті тодішньої української панівної верхівки склалася традиція виконавства на торбані.

Мистецька скарбничка

Торбан — український і польський струнно-щипковий інструмент, поширений у поміщицькому і козацько-старшинському побуті («панська бандура»).

Пізніше набули поширення багато інших інструментів: на західноукраїнських землях — цимбали, у східній і центральній Україні — басоля і козобас (нагадує віолончель і контрабас). Побутували такі самобутні інструменти, як решето, бугай, тулумбас, зокрема шумові — підкова, деркач, рубель, качалка, затула. З-поміж духових, окрім сопілки, відома коза (дуда), споріднена з європейською волинкою. З давніх-давен в Україні традиційні ансамблі народних інструментів — «троїсті музики» — супроводжували весілля, свята, обряди.

Окрім дум, героїчні сторінки боротьби українського народу за незалежність упродовж козацько-гетьманської доби опоетизовували історичні пісні, в яких є образи реальних осіб — гетьманів, козацьких ватажків, народних месників. На відміну від дум історичним пісням притаманні маршові ритми, чітка куплетно-варіаційна форма, виконання хором без супроводу. Наприклад, «Ой на горі та женці жнуть» — у ній згадуються гетьмани П. Дорошенко та П.Сагайдачний. Завдяки епічному фольклору слава про козацькі походи, хоробрість і мужність українських захисників поширювалася й за межами рідної землі.

Пригадаємо знамениту картину «Козак Мамай» — він завжди із шаблею, люлькою і… кобзою. Тобто — завжди з піснею! Авторство деяких пісень, зокрема «Засвіт встали козаченьки», ймовірно, належить напівлегендарній співачці-полтавчанці Марусі Чурай.

Перегляньте відеоматеріал. Українські історичні пісні

https://www.youtube.com/watch?v=RlsAoXTKG0U

Соціально-побутові пісні — козацькі, чумацькі, бурлацькі, наймитські тощо — відображали соціальну нерівність, професійну діяльність українців. Вони зазвичай сумні, пронизані щемливими мотивами туги за родиною або, навпаки, — сповнені передчуттям радості зустрічі з рідною домівкою, наприклад «Над річкою бережком».

Перегляньте відеоматеріал. «Над річкою бережком»

Родинно-побутові пісні можна умовно поділити на такі жанрові різновиди, як ліричні, жартівливі (гумористичні, сатиричні), танцювальні. Завдяки красі й виразності мелодій українська пісенна лірика здобула славу в усьому світі. Жартівливі пісні й танці (метелиця, гопак, козачок, коломийка, аркан, шевчик тощо) відображають таку рису української ментальності, як оптимізм світосприйняття.

Неможливо перелічити всі різновиди української народної пісні, бо вони невичерпні, як і життя народу.

Упродовж багатьох століть роль центру музичного професіоналізму відігравала церква. На початковому етапі сформувався одноголосний церковний спів, згодом виникло багатоголосся, певний час вони співіснували. Головна відмінність східного (православного) християнського музичного ритуалу від західного (католицького) полягає у використанні виключно хорового співу а капела.

Поступово хорова музика, де панував унісонний знаменний розспів, чітко розмежувалася на чотири голоси: бас, тенор, альт, дискант. Виник партесний спів, який фіксували вже не знаками-крюками, а новим «київським» лінійним письмом із квадратними нотами. Партесну музику опановували у братських школах (Київ, Львів, Острог, Луцьк). Узагальненням цієї практики стала «Граматика мусікійська» (1675) Миколи Дилецького (1630—1690), яка вміщує правила композиції, вправи з хорового співу і диригування, поради щодо навчання музики, розвитку слуху, голосу.

Поступово в побутовому музикуванні зароджувалися світські вокальні жанри: спочатку канти і псальми, які брали до репертуару мандрівні дяки й лірники, згодом — пісня-романс, що виконували під акомпанемент клавікорду, бандури, торбану, а пізніше — фортепіано або гітари.

У царині вокальної творчості одне з провідних місць належить Григорію Сковороді (1722—1794) — видатному українському філософу, поету, педагогу, музиканту, який грав на багатьох інструментах. Він писав канти, створив збірку «Сад божественних пісень». «Сковородинські пісні» дійшли до нашого часу в усних варіантах-версіях бандуристів і лірників. Поступово вони стали народними.

Перегляньте відеоматеріал. Як звучать твори Григорія Сковороди

Домашнє завдання.

v Презентація на тему « Українські музичні інструменти ». Висилайте на пошту чи на вайбер.

Слава Україні!

Завдання на 15.03 та 18.03

Опрацюйте презентацію:

https://sway.office.com/HFJxGMM7RMtOaSR8

Виконайте тести:

Код доступу 4768547

join.naurok.ua

Завдання на 25.02

Тема уроку: Візуальні образи українського мистецтва

Перегляньте відео:

https://www.youtube.com/watch?v=_V5oXQKYd-Y

Завдання на 04.02

Тема уроку:Скульптура України

Опрацюйте презентацію та відео:

https://docs.google.com/presentation/d/1yZhjOV_o3mnT4BGQQ3sI46Sxu2HDSFuB/edit?usp=sharing&ouid=113614369946753287899&rtpof=true&sd=true

https://www.youtube.com/watch?v=l73PxJp-1J0

https://www.youtube.com/watch?v=7TKBLz7zVUU

Виконайте тести:

Код доступу 9678211

join.naurok.ua

Завдання на 28.01

Урок відбудеться онлайн за посиланням:

https://meet.google.com/fdq-qeqq-nnm

Домашнє завдання:

Виконайте тести за посиланням:

join.naurok.ua

1083756

Завдання на 28.01

Тема уроку:Архітектура України.

Урок відбудеться онлайн за посиланням:

https://meet.google.com/nki-dytk-yvu

Домашнє завдання:

Виконайте тести за посиланням:

join.naurok.ua

9445458

Завдання на 03.12

Тема уроку: Палітра стилів і жанрів музичного мистецтва: поєднання традицій і новаторства

Урок відбудеться онлайн за посиланням:

https://meet.google.com/hbb-kdph-dpq

Домашнє завдання: скласти кроворд на тему: Музичне мистецтво європейського культурного регіону

Завдання на 30.11

Тема уроку: Палітра стилів і жанрів музичного мистецтва: поєднання традицій і новаторства

Урок відбудеться онлайн за посиланням:

https://meet.google.com/asc-fjjn-pnt

Домашнє завдання: Створити колаж на тему:"Іспанські танці"

Завдання на 26.11

Тема уроку: Палітра стилів і жанрів музичного мистецтва: поєднання традицій і новаторства

Урок відбудеться онлайн за посиланням:

https://meet.google.com/ocv-ortb-ykj

Домашнє завдання: виконайте тести

join.naurok.ua

3555632

Завдання на 23.11

Тема. Палітра стилів і жанрів музичного мистецтва: поєднання традицій і новаторства

Урок відбудеться онлайн за посиланням:

https://meet.google.com/jkp-hfoo-yah

Домашнє завдання; П*ятірка найцікавіших пісень французьких шансоньє

Завдання на19.11

Тема. Палітра стилів і жанрів музичного мистецтва: поєднання традицій і новаторства

Сьогодні ми вирушимо в подорож до наших сусідів – Польщі та Угорщини. Музична культура цих країн дуже давня. Музична діяльність композиторів их країн була пов’язана з історичною долею свого народу, його боротьбою за розвиток національної культури.

Національні музичні школи Європи, що яскраво виявилися у ХІХ столітті, подарували всесвітньо відомих музикантів, представників музичного романтизму із загостреною увагою до емоційного світу людини, індивідуалізацією та драматизацією лірики, протиставленнями особистості дійсності, ідеалу та реальності, інтересом до національної своєрідності, зверненням до історичних, легендарних та народно-побутових сюжетів. У їхній творчості народжується велика кількість жанрів малих форм, відчувається прагнення до синтезу мистецтв, із чим пов’язаний розвиток програмної музики.

Основоположником музичного романтизму вважають композитора Франца Шуберта (1797—1828), який у жанр ліричної пісні вдихнув дух новаторства і розкрив у простих задушевних мелодіях внутрішній світ людини (приміром, знаменита «Вранішня серенада»). Проте найбільшого визнання романтизм набув у творчості польського композитора Фредеріка Шопена і угорця Ференца Ліста.

Творчість Фредеріка Шопена (1810—1849) належить до вершин світової музичної культури. В його особистості дивовижно поєдналися два обдаровання — композиторське і виконавське. Він став засновником польської класичної музики, створивши шедеври в різних фортепіанних жанрах, і уславився як геніальний піаніст.

Шопен був змушений у 19 років нелегально залишити Польщу, яка перебувала тоді під російським ярмом. Друзі, наче передрікаючи, що Фредерік не повернеться, подарували йому кубок з рідною землею… Значну частину свого короткого життя композитор мешкав переважно у Франції, здобув славу як композитор і піаніст. Проте його думки линули до рідної країни, а серце таки повернулося додому після смерті композитора і було замуровано в колоні Костьолу Святого Хреста у Варшаві.

Композитор віддав своє серце польській культурі. У музиці Шопена — то ліричній, то драматичній, то трагічній, новій з огляду на музичну мову — слов’янська задушевність і смуток поєднані з виявом патріотичних почуттів. Доля композитора склалася неоднозначно: він палко любив свою батьківщину, однак усе зріле життя провів на чужині. Незважаючи на це, Шопен залишився глибоко національним польським композитором. У музиці великого романтика поєднувалися і краса мелодій Моцарта, і драматизм Бетховена, і суворість Баха. На відміну від багатьох своїх попередників і сучасників Ф. Шопен не писав опер або симфоній. Він став душею фортепіано, а воно — виразником його душі. Усі свої невисловлені емоції, особливо почуття самотності, безмежного смутку і розпачу, які не полишали його на чужині, він втілив у музиці.

Всі твори Шопена написані для улюбленого інструмента — фортепіано або ж для фортепіано з оркестром. Композитор писав музичні твори на основі польських народних пісень і танців — мазурки, полонезу, які слухав ще в ранньому дитинстві.

Шопен — творець романтичних жанрів чистої (непрограмної) музики, це балади, скерцо, фантазії, прелюдії, мазурки, полонези, вальси, експромти, ноктюрни, етюди, сонати. Зазвичай, він не давав їм назв, а тільки номери.

Кожен із цих жанрів Шопен позбавив буденності й побутовості; він створив жанр фортепіанної балади, драматизував танці. «Революційний етюд» Шопен написав на єдиному диханні під враженням болісної звістки з дому про розгромлення польського повстання. І записує у щоденнику: «Чи ще не досить злочинів московських?»

Як і всіх композиторів-романтиків, маестро приваблював жанр ноктюрна. Однак він виходить за традиційні жанрові межі, наповнює ліричні струмені «нічної музики» драматизмом.

Пропоную вам послухати Ноктюрн до-дієз мінор, який ще називають «посмертним», тому, що він був виданий вже після смерті композитора.

Перегляньте відеоматеріал.

. Ф. Шопен. Ноктюрн до-дієз мінор

https://www.youtube.com/watch?v=CSr00Wf91y0

Уперше в музиці Шопен створив цикл із 24 прелюдій у всіх мажорних і мінорних тональностях. У цих мініатюрах багатство настроїв і відтінки почуттів: сумні, задумливо-меланхолійні, скорботні, урочисті, танцювальні, бурхливі, співучі й речитативно-декламаційні.

Новаторством пройняті шопенівські мелодії, гармонії, форми, у яких композитор випередив свою епоху. Те, що Ф. Шопен зробив у галузі фортепіано, можна порівняти тільки з новаторством знаменитого італійського романтика Нікколо Паганіні в царині скрипкового мистецтва. Як піаніст Шопен створив власний стиль, що називають «Brilliant» («діамантовий»).

Максим Рильський присвятив вірш одному з найзнаменитіших шопенівських вальсів – Вальсу № 7:

Шопена вальс... Ну хто не грав його

І хто не слухав? На чиїх устах

Не виникала усмішка примхлива,

В чиїх очах не заблищала іскра

Напівкохання чи напівжурби

Від звуків тих кокетно-своєвільних,

Сумних, як вечір золотого дня,

Жагучих, як нескінчений цілунок?

Цей вальс став смисловим центром балету «Шопеніана» хореографа М.Фокіна.

Переглядньте відеоматеріал. Шопеніана. Вальс № 7

https://www.youtube.com/watch?v=lVrqnlTJUdA

Яскравий слід у музичному мистецтві Польщі залишив Міхал Клеофас Оґінський (1765 - 1833) — композитор, державний діяч Речі Посполитої.

Написані ним марші та бойові пісні були поширені серед повстанців 1794 року. Автор популярних полонезів, зокрема, полонеза «Прощання з батьківщиною». Полонез ля мінор написаний в 1794 році. Вважається, що Оґінський написав полонез, полишаючи Річ Посполиту після придушення російськими військами Повстання Костюшка, в якому він брав участь. Твір був написаний для клавішних інструментів, існують перероблені варіації для різних інструментів і оркестру. Полонез був записаний низкою відомих виконавців, сьогодні звучить на великих сценах концертів класичної музики та в органних залах.

Перегляньте відеоматеріал.

Сприймання музики. М.Огінський. Полонез «Прощання з батьківщиною»

https://www.youtube.com/watch?v=XGD-Tbv6a78

Угорський народ не належить до слов’янської групи. Його барвиста й темпераментна музика має яскраві національні особливості У творах угорських композиторів помітні традиції угорського фольклору в поєднанні з сучасними засобами музичної виразності, власними композиторськими стилями.

Угорський композитор і піаніст Ференц Ліст (1811— 1886) увійшов в історію музичної культури як творець нового піаністичного напряму — концертного. Він першим почав турне містами Європи з публічними сольними виступами й заслужив визнання публіки як піаніст-віртуоз і блискучий імпровізатор. Унікальною виконавською майстерністю Ліст довів, що фортепіано має виразні можливості цілого оркестру.

З романтичними новаціями Ліста в музичну культуру прийшла музично-літературна програмність, яку композитор називав «оновленням музики через зв’язок із поезією». Також — фантастика («Мефісто-вальс», «Фауст-симфонія»), візуальна образність (п’єса «Мислитель» за скульптурою О. Родена). Пафос романтичного героя, експресія, що проникливо звучить у ноктюрні «Мрії кохання», притаманні композиціям Ф. Ліста.

Узимку 1847 р. відбулися концерти Ф. Ліста в Києві: в Контрактовому

будинку на Подолі, Університеті св. Володимира; згодом його фантастичну гру почули в Єлисаветграді, Житомирі, Немирові, Бердичеві, Кременці, Львові, Одесі, Миколаєві, Чернівцях. У Києві Ф. Ліст познайомився з коханням свого життя княгинею Кароліною Вітгенштейн. У її маєтку у Воронинцях (нині Вінницька обл.) композитор створив фортепіанний цикл «Колоски, зібрані після жнив у Воронинцях» на теми мелодій, які почув в Україні.

Перегляньте відеоматеріал.

Сприймання музики. Ф. Ліст. Ноктюрн «Мрії кохання».

https://www.youtube.com/watch?v=hibnwA4inCc

Складаючи музичну карту Угорщини, полинемо у стихію оперети. Франц Легар та Імре Кальман. Імена цих угорських композиторів поряд із уже знайомим ім’ям Йоганна Штрауса-сина склали трійку «титанів» віденської оперети.

Творчість Франца Легара (1870–1948) принесла віденській опереті міжнародне визнання. Самого ж композитора на весь світ уславила знаменита «Весела вдова», що завдяки винахідливості мелодій, гармоній і ритмів, стрімкій драматургії, блискучим характеристикам образів і ситуацій, пишності й багатству ефектної оркестрової партитури відкрила нову епоху в історії цього жанру.

Музична мова оперет Ф. Легара щедро насичена віденським й угорським колоритом, російськими, іспанськими, польськими, китайськими інтонаціями.

«Принцеса цирку», «Фіалка Монмартру», «Графиня Маріца», «Баядера», «Королева чардашу» («Сільва»). Автор цих всесвітньо відомих оперет — Імре Кальман (1882–1953).

Мистецька скарбничка

Чардаш — традиційний угорський народний танець. Його назва походить від угор. csárda — заїжджий двір, корчма.

Творчість Імре Кальмана — вершина розквіту жанру віденської оперети. В його оперетах панує феєрична стихія угорських мелодій.

Перегляд відеоматеріалу.

Сприймання музики. І. Кальман. «Карамболіна» з оперети «Фіалка Монмартру»https://www.youtube.com/watch?v=SAiSJzF33Hs

До угорської народної музики неодноразово зверталися і композитори інших країн. Німецький композитор Йоганес Брамс вважав фольклор вищою цінністю і вивчав його все своє життя: німецький, слов’янський, угорський. У своїх творах він часто використовував інтонації народної музики. Захопленість німецького композитора угорською музикою призвела до створення ним знаменитих «Угорських танців», в яких Брамс використав справжні угорські мелодії. Вони прославили його ім’я на весь світ. «Угорські танці» спочатку були написані для фортепіано в 4 руки. Пізніше з’явилися переклади «Угорських танців» для оркестру, різних ансамблів, інструментів соло.

Вітторіо Монті (1868—1922) — італійський скрипаль і композитор, відомий у свій час викладач гри на скрипці і мандоліні, автор знаменитого «Чардашу», написаного за мотивами мелодій угорських народних танців.

«Чардаш» Монті — найвідоміший з його творів — виконується оркестрами і різними по складу інструментальними ансамблями, а також соло ледве не на усіх відомих музичних інструментах: скрипка, саксофон, фортепіано, акордеон, гітара (як семиструнна, так і шестиструнна) та на безлічі інших. Це — коронний номер циганського репертуару.

Перегляд відеоматеріалу.

Сприймання музики. Вітторіо Монті. Чардашhttps://www.youtube.com/watch?v=a8s23LjTfog

Домашнє завдання.

Виконайте тести

join.naurok.ua

Код доступу

6469966

Шукати в цьому блозі

Блог вчителя музичного мистецтва Олени Гнатишиної

11 клас

Коментарі

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу